oer friend wants /content/view/145/86/

1.
Я сіль землі,
Я восьме чудо світу,
Прийдешнього Месії перший крик,
Я квітня грім,
Що передує літу,
Я істини роздвоєний язик.

Я новий день,
Я ніжний промінь ранку,
Що злизує з трави нічну росу,
Я той,
Хто будить півнів на світанку,
Я вам ключі до вічності несу.
Я безсоромні руки Надлюдини,
Що одяг правди скинуть до колін,
Я з рота ангелів
Скажені бризки слини,
Я вприснутий у кров адреналін.
Я звук війни
Я аромат напалму
Я помста за нещире каяття
Зміню я вашу недолугу карму
Як доведете своє право не життя.

2.
– Я дивився на вас, комахи,
Що зовете себе людьми,
Я взивав – але ви не чули
Голос мій, подібний до грому,
– Ви втікали від нього, як птахи
Від грядучої в світ зими,
Ви злякались, бо не збагнули
Мого слова просту аксіому.
– Тому сам обернувшись в комаху
Йду до вас у принишклий світ,
Щоб пізнали ви й зрозуміли
Мій вікам непідвладний голос
– Щоб не слухали ви невдах
І скосили рясний пустоцвіт,
Мого ж серця зерно посадили
Золотий щоб зростити колос.
– Мого ж серця зерно посадили
Золотий щоб зростити колос.
– Не підете під мої знамена, -
Прийде час і оберне вас в прах!
Я прощаю вам гріх словоблуддя
І не буду грозити вам плахою:
– Принизливо було б  для мене
Нищити вас, комах,
Котрі глухо-сліпо-безглуздо
Вважали й мене комахою!

3.
– Я зі всіх посудин зливаю
У єдиний бездонний казан
Рештки совісті, кров невинну,
Крокодилячі прісні сльози,
– Смоли Пекла і Райдуги Раю,
Повінь Стіксу, Богів Нектар,
Піт холодний, скажену слину
І галактик зоряні роси,

– Чи вродився могутній воїн,
Погляд чий роз’їдає камінь,
Що ніколи не стане в стійло? –
Я для нього заквасив брагу,
– Підставляй свої мужні долоні
Й припади до них спрагло вустами, -
Проковтни це отруйне пійло
І втамуй споконвічну спрагу!

4.
Хто я?
Бог, що від божих прав
І від божих обов’язків вільний.
Тому світ до мене взивав,
А у спину шипів: “Божевільний!”

5.

Нам, молодим, проститься божевілля.
Бери частіше меч свій до руки.
Рубай, пали, хули, блазнюй з похмілля,
Хоч Геростратом стань – лиш на віки.

Угору йди – хай рвуться сухожилля,
Минай орлині гнізда і зірки,
Лише не смій упасти від безсилля –
Голодні й злі крадуться вслід вовки.

Тріщить та гасне в пальцях сигарета,
Все марно – і немає вороття.
Так нецікаво скінчилось життя:
Нікчемність, старість,
Смерть, а далі –
Лета!

Хто зна… А може, вмерти юним краще,
Аніж безслідно щезнуть в Часу пащі?

Коментарі

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишити коментарі.
Будь ласка, реєструйтеся.

Powered by AkoComment 2.0!