|
 Власне ЦДПР не є історичним ресурсом, однак завжди сприятиме всім молодим дослідникам, що стоять на позиції націонал-консерватизму, як мінімум публікацією їхніх доробків.
Особистий висновок з даної статті з огляду на її зміт та ситуацію щодо небажання авторасистської політеліти визнати УПА "борцями за Незалежність України" (а не зрівняти з кимось) полягає в такому: 1. Місія УПА зокрема, як і національно-визвольного руху українців даного періоду, була всесвітньо-історичною, адже наповнила цінність національної свободи конкретним змістом та залишила у спадок всім у світі настанову на принципову боротьбу з усіма сучасними практиками ПРокруста, що посягає на ідентичність спільноти. 2. Попередній висновок мотивує продовжувати працювати у напрямі підриву нинішньої культурсистеми. М.К.
Вже так історично склалося, що питання реабілітації звитяжців з Української Повстанської Армії лежить в політичний площині. Аргументи противників визнання подвигу упівців на офіційному рівні зводяться до посилань на праці радянських „істориків” та деяких „об’єктивних науковців” сучасності, переважно - російських. Попри всі „за” і „проти”, очевидним є те, що радянська історіографія в плані дослідження проблеми українського визвольного руху 40-50-х років (це називали тоді „бандерівщиною”) виконувала конкретне політичне замовлення. Воно полягало у замовчуванні правди про діяльність Української Повстанської Армії, створення ряду легенд та міфів про „хлопців з лісу”. Одним з таких міфів, який насаджувала радянська історіографія про УПА, був міф про її нібито “махровий націоналізм”, який доходив до ненависті до всіх неукраїців. Офіційних істориків не цікавило, що це абсолютно не відповідало тим програмним положенням, які було розроблено УПА і покладено в основу її політики по відношенню до представників інших націй – національної політики.
В ідейно-політичній боротьбі проти обох окупантів України УПА звертає особливу увагу на пропаганду визвольної боротьби серед інших народів, поневолених Москвою чи Німеччиною.
В німецькій армії та в поліційних чи поліційно-допоміжних частинах німецької адміністрації в Україні було чимало ненімецького елементу. В масово поширюваних летючках-зверненнях УПА вказує їм на нелюдяну поведінку німців супроти всіх ненімецьких народів та на злочинні заміри Німеччини як супроти України, так і супроти їх власних батьківщин, і закликає їх кидати службу в німецьких частинах і переходити до УПА для спільної боротьби проти спільного ворога.
У 1941 році за редакцією Івана Мітринги почав виходити бюлетень «Наш фронт», в якому з’являються заклики, що органічно увійдуть до визвольної концепції ОУН: «Воля народам та людині, воля всім по неволеним народам, за знищення російської тюрми народів».
Природно, що у напрямних інструкціях діяльності ОУН на час війни з’являються конкретні пропозиції щодо спільного фронту проти посягань північного сусіда. Зокрема, було проголошено: «Членов порабощенных народов берем для борьбы бок-о-бок с нами на украинской земле, подобно тому, как на их землях украинцы воюют за свободу своей страны, к чему в виде пропаганды, если была бы только того рода ситуация, что Москва сосредоточила бы все главные силы против Украины, чтобы «задавить» нашу революцию, тогда все порабощенные народы были бы вынуждены помогать Украине, потому что от ее свободы зависит судьба всех» (Збірка матеріалів ОУН у Нью-Йорку).
У своїй пропагандистській роботі ідеологи ОУН звертали особливу увагу на те, щоб впливати на чуженаціональне населення. Зокрема, ставилося завдання приєднати його до національно-визвольної боротьби українського народу. З цією метою широко пропагувалася політична концепція ОУН боротьби за національні держави («Свобода народам і людині»). Важливе значення у зв’язку з цим надавалося відповідному поводженню відділів УПА під час постою в чужонаціональних селах. Так, в інструкції для організаторів виховної роботи серед воїнів УПА (датованій червнем 1943 року), наголошувалося: «не сміє бути шовіністичної поведінки” (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України - ЦДАВОВУ:Ф.3833.-Оп.1.-Спр.95.-Арк.2.)
В інструктивному документі про роботу серед червоноармійців наголошувалося, що треба виявити в розмові національні почування його. Зокрема, в розмові з „росіянином виявляти прихильне ставлення українців до російських трудящих, робітників і селян. Підкреслювати, що вони однаково зазнали лиха від німців разом з українцями, білорусами та іншими народами. Рішуче уникати слова „кацап”, „москаль”, „більшовицька Москва”.
Зміст цієї інструкції свідчить про те, що під час війни, коли можна було зараз почати мститись народам-поневолювачам, одним з яких вважався і народ російський, керівництво ОУН (Революційне) і УПА різко відмовились від яскраво вираженої антиросійської та анти єврейської політики. Навпаки, націоналісти використовували найменший шанс залучити до лав УПА євреїв і росіян, які не були задоволені радянською владою і тим паче „новим порядком” німецьких окупантів. Звернемось до слів очевидців, аби краще проілюструвати політику взаємовідносин УПА та „історичних ворогів”. Зокрема, відомий український історик Я. Дашкевич так пише про особливості ставлення до представників єврейства: "Євреї хоробро боролися у лавах УПА. Ми не знаємо випадків їх негідної поведінки". „Сьогодні в Ізраїлі проживає Стелла Кренцбах, яка працює в міністерстві і її підпис знає не один дипломат. Вона пообіцяла собі інформувати світ про українців та їхню геройську УПА. "Те, що я сьогодні живу й усю снагу моїх 38-ми літ віддаю вільному Ізраїлеві, я завдячую, очевидно, лише Богові і УПА. Членом героїчної УПА я стала 7.11.1943 р. У нашій групі я нарахувала 12 євреїв, з них 8 лікарів".(http://www.geocities.com/ua_ukraine/ukrayinarus105.html).
Невдовзі офіційна оунівська пропаганда відмовляється й від шовіністичних поглядів стосовно росіян (москалів). Найбільш красномовними в цьому аспекті є, на мою думку, слова Осипа Позичанюка, що певний час пребував на посаді керівника Політичного відділу Головної Команди УПА: „Якщо буде вестись боротьба ззовні проти російського народу, ототожнюючи його з більшовизмом..., ніяке зовнішнє втручання не повалить більшовизму. Бо цей народ — то каркас, на якому тримається цілий СРСР. І навпаки. Стане російський народ разом з іншими народами проти більшовизму... — то ніщо, навіть ніяке зовнішне втручання його не врятує, як не врятувало імперії Романових...
Ми боремося рука об руку з російським народом проти більшовизму. Ми прагнемо цього... І то з російським народом насамперед. В цьому наша тактична задача і в цьому запорука нашого успіху. Нам немає ніякого діла до політичних обивателів, гурра-патріотів, що "будують Україну" непримиренними мріями, стоячи догори ногами. Так само, як немає нам діла до того, як після деструкції росіяни будуть будувати свою національну Росію і яка вона буде... Ми не збираємося з москалями дітей христити. Але ми не збираємося христити дітей з власними політичними "недоростками".
Зло, загроза нашому існуванню, сила нашого "північного ворога" сьогодні криється в більшовизмі, в його державно-політичному апараті, а не в російському народі. В ідеології більшовизму, в організації, в апараті управління й поневолення — ось тут корінь нашого лиха, бо той більшовизм піддержують не тільки росіяни, а й мільйони українців, учора з ідейности, нині з інертности, не маючи чогось ліпшого й вірогіднішого..., а не в російському народі. І це треба тямити. В російському ж народі, навпаки, криються поважні або й вирішальні передумови до розвалу того більшовизму...”
(О. Позичанюк „Ставлення УПА до російського народу” (з статті “До питань боротьби за УССД”), опублікована в Літописі УПА", т. 8, ст. 203-240). Нарешті, ставлення бандерівців до російського народу і до долі Росії є чітко прописаним в інформаційно-агітаційному документі „Хто такі бандерівці і за що вони борються”: „Росіяни! Боріться за повалення большевицької диктатури, за знищення большевицької експлуататорської системи – за демократичну Росію, за справжню соціяльну рівність і справедливість!”
Отже, ми визначили, що у ворожих армія було достатньо елементу, потенційно прихильного до українців та їх визвольної боротьби. Абстрагуючись від цього, націоналісти почали готувати сприятливий грунт для залучення представників решти націй до участі в спільному фронті. Найбільш прихильними, як виявилося, були представники тих народів, що у 1917-1921 пройшли схожий з Україною шлях від національного відновлення до, зрештою, поневолення з боку московських більшовиків. Перш за все це – грузини, горці Кавказу, азербайджанці, вірмени, народи Середньої Азії. А тим паче – народи Балтії, ще зовсім недавно – незалежної, а нині втягнутої в боротьбу інтересів нацистів та більшовиків. Прихильно ставилося до українського національно-визвольного руху і чеське населення Волині. При облозі Іваничів воно добровільно постачало харчі для українських повстанців. Багато чехів-поліцейських залишали свої становища в окупаційній адміністрації й переходили до УПА. У вересні 1943 року, наприклад, таке вчинили 4 шуцмани в Порицькому районі Волинської області (ЦДАВОВУ:Ф.3833.-Оп.1.-Спр.118.-Арк.44).
Найбільш простим та ефективним методом залучення репрезентантів інших націй було поширення листівок у військових частинах, до яких такі репрезентанти входили. Листівки друкувалися підпільно, переважно в друкарнях Одеси, де діяло оунівське підпілля. Для представників кавказьких народів, зокрема для грузинів і вірмен, листівки випускалися на рідних ним мовах.
Зміст і суть закликів на листівках була в цілому схожа, наведемо декілька прикладів і переконаємось, що загалом в листівках дотримана загальна лінія на підсилення патріотизму, почуттів національної гідності. Наведемо декілька конкретних прикладів:
"Черкеси, кабардинці, осетини,чеченці, адиги, лезгіни, інгуші!
Сини гір! Досить бути сліпим знаряддям у руках німецького імперіялізму! Згадайте заповіти своїх гордих предків, що загинули за волю Кавказу! Український народ закликає Вас до спільної боротьби з віковічними гнобителями! Створюймо міцний фронт проти експлуататорів людства!
Зі зброєю в руках переходіть до національних відділів при Українській Повстанській Армії. Готуйте сили для загальної революції проти московсько-большевицької тиранії. Нас об'єднує спільна боротьба під кличами "Воля народам! Воля людині!"
"Азербайджанці!
Тільки спільними силами всіх поневолених народів можна перемогти імперіялістичних хижаків Москви й Берліну і побудувати незалежні держави Кавказу й Азії.
Ми закликаємо Вас збільшувати ряди своїх національних відділів при Українській Повстанській Армії!"
"Узбеки!
В сьогоднішній момент, зазнаючи краху, німецький імперіялізм намагається затягнути Вас на сторону старих німецьких позицій.
Всі поневолені европейські народи піднімаються на боротьбу з гітлерівським звірем. Покидають німців союзники. На зміну гітлеризмові на наші землі йде кривавий большевизм. Не відступайте разом з німецькими військами. При Українській Повстанській Армії існують і національні частини народів Сходу.
Узбеки! Переходіть зі зброєю в руках до українських повстанських відділів. Будемо спільними силами готувати удар по московських імперіялістах!"
(Петро Мірчук, Українська Повстанська Армія 1942-1952.)
Готуючи звернення до різних народів, ідеологи УПА враховували історичні особливості їхнього розвитку, намагалися нагадати про ті найболючіші моменти в житті тієї чи іншої нації, аби зачепити за живе представників її, пройняти усвідомленням необхідності боротьби проти поневолювачів. Для роботи з козаками, наприклад, націоналісти тиснули на почуття шани до предків, тиснули на ностальгію за славним минулим часів козачого відродження 1917-1920 рр. В листі до донських козаків їм нагадувалося, що „горькую чашу испил казачий народ Дона в мрачные годы большевистского владычества. Вашу казачью честь поругали большевистские изверги. Они отняли у Вас родную землю. Ваши станицы были преданы огню. Тысячи казаков были расстреляны, тысячи репрессированы и насильно вывезены на далекий север.
Долгие годы Вы ждали минуты освобождения из-под большевистского ига. Казалось, война 1941 года принесет волю донцам.Но увы. Ваши надежды были тщетны. Немецкий ландскнехт не думал о Вашем освобождении. Ему только нужна Ваша горячая казачья кровь, Ваши тела для заграждения пути большевистской волне к Берлину. Учтите, что ориентацыя на немецкий или большевистский империализм не спасет Вас от рабства. Залог Вашего освобождения заключается в борьбе с этими двумя хищниками”
(Державний архів Волинської області:Ф.Р-1021.-Оп.1.-Спр.5.-Арк.91)
Велику увагу приділяло Головне Командування УПА щодо залучення в свої ряди кубанських козаків. У липні 1943 року, звертаючись до них, Головна Команда УПА підкреслювала: ”Вас, синів Української Кубані, загнала імперіалістична війна в жорстоке німецьке рабство. Поганець знущається над Вами, ображає вашу українську козацьку честь, заставляє до каторжної праці, а то й вимагає не раз стати до братовбивчої боротьби з українськими повстанцями...
Браття-козаки! Не піднімайте зброї до братовбивчої війни. Оберніть її проти ваших гнобителів, гітлерівських та московських імперіалістів. Переходьте зі зброєю в руках в ряди Української Повстанчої Армії”
(Центральний державний архів громадських об”єднань України - ЦДАГОУ:Ф.1.-Оп.70.-Спр.237.-Арк.80).
Практика показала, що іноземці з охотою переходили до УПА й вставили до лави спільно з українцями. І воювали вони не менш завзято, аніж українці. І окремих відділень УПА, складених з представників окремих народів, було чимало, та зустрічалися й такі, де пліч о пліч билися представники одразу декількох націй. Так, в одному з відділів УПА на Волині, про що свідчить його поіменний склад, воювали білоруси Григорій Білецький, Іван Іванов, Олексій Лобисенко, Володимир Маріцак, Олександр Свадкевський, росіяни Михайло Андреєв, Іван Войнов, Володимир Гуторов, Микола Голубов, Олександр Золотухін, Микола Угонов, Григорій Коштелін, Іван Мозалов, Гаврило Микулін, Сергій Петров, Дмитро Свиридов (щоправда, не уточнено поки, чи були серед цих осіб лише росіяни, або були й представники Донського та Терського козацтва), узбеки Ашарала Арібаров, Бетмерза Барабайов, Діжожель Голісьмо, Якобжан Усманов, Азамат Убайдулум (Сергійчук В. ОУН-УПА в роки війни.-С.442-445). Хотілося б спитати: то в якій армії ідеали інтернаціоналізму були на ділі втілені в життя – в УПА чи РККА (Совєтській армії)? Для повноти картини хотілося б відзначити індивідуально тих, хто найбільше відзначився у спільній боротьбі з поневолювачами. Окреслюючи цих осіб, візьмемо за принцип географічний критерій, тобто визначимо найбільш відомого представника від представників тих народів, що перебували під Радянським Союзом, і народів, які, умовно кажучи, представляють власне Європу. Отже, від „східних” якнайкраще проявив себе професор академії в Москві П. Сисоєв (мав російське, між іншим, походження!), псевдо – „Петро Скарга”, а від „західних” – працівник відділу пропагнди при УПА бельгієць Альбер Газенбрук („Західний”).
До УПА переходять відділи з представників поневолених народів, створені гітлерівцями головним чином для охорони важливих об”єктів та комунікацій. З таких підрозділів в УПА творяться національні легіони, що мають своїх командирів, свої прапори, свої відзнаки командування. У числі перших були організовані відділи з представників народів Туркестану та Північного Кавказу, азербайджанців, білорусів, татарів, грузинів, козаків (Вісник Організації Оборони Чотирьох Свобід України.-1949.-Ч.8.-С.20). 27 липня 1943 року до УПА зголосилося 30 вірменів з Галичини, котрі як червоноармійці потрапили до гітлерівського полону. Їх загітував до лав українських повстанців оунівець-галичанин (ЦДАВОВУ:Ф.3833.-Оп.1.-Спр.118.-Арк.28). Інформаційне повідомлення прес-служби УПА від жовтня 1943 р., свідчить: „В ніч з 29-го на 30-е вересня 1943 до складу УПА перейшов із Здолбунова загін під назвою «Азербайджан» в складі 160 чоловік з повним обмундируванням”. Маючи достаньо достовірної інформації про суть та про перебіг процесів із залучення неукраїнців до Української Повстанської Армії відомий більшовицький партизанський командир Олександр Сабуров повідомляв 14 лютого 1944 року начальнику Українського штабу партизанського руху (УШПР) Тимофію Строкачу: ”Агентурным путем, показаниями пленных, арестованных и перешедших в наше соединение с оружием бойцов УПА установлено, что 40 % состава УПА не являются украинцами.
Из состава 40 % национальностей Востока: ингуши, осетины, черкессы, турки, есть и русские. ОУН особенно сильный состав УПА.
Военнопленными Красной Армии разных национальностей ведут среди них работу направлении об”единения этих народов под руководством ОУН.
Пропагандисты ОУН заявляют, что территория Украины должна быть от Тиссы до Волги и Каспия...” (ЦДАГОУ:Ф.62..-Оп.1.-Спр.1537.-Арк.251).
Вже на осінь 1943 р. в складі Української Повстанської Армії було аж 15 національних куренів. Це дало поштовх події, що увійшла в історію як Перша Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії. Вона відбулася 21 — 22 листопада 1943 року в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині. У її роботі взяли участь 39 делегатів від 13 національностей: азербайджанці - 6 делегатів, голова делегації лейтенант Фізул; башкіри - 1 дел., Кагарман; білоруси - 2 дел., голова Дружний; вірмени - 4 дел., гол. воєнтехнік Антракт; грузини - 6, гол. майор Гогія; кабардинці - 1. Баксан; казахи - 1, Дежумен; осетинці - 2, гол. сержант Храм; татари - 4, гол. старший сержант Тукай; узбеки - 5, гол. Шімрат; "Українці - 5. гол. проф. Стеценко; черкеси - 1, Джігіт; чуваши - 1, сержант Скворцов.
Ця конференція, як показали наступні події, мала значні наслідки. Зокрема, вона організаційно оформила спільний антибільшовицький фронт (військовий і політичний) поневолених націй Сходу Європи і Азії, заклала основу для створення Антибільшовицького Блоку Народів. Серед ухвал та окремих постанов даної конференції в контексті нашої теми хотів би виділити наступні:
„Тільки національні революції поневолених народів припинять безглузду воєнну різню і принесуть світові тривкий мир. Новий міжнародний лад, опертий на пануванні політичних прав кожного народу, дасть кожному народові повні можливості культурного й економічного розвитку. В системі вільних національних держав забезпечується повна воля людині, давленій і експлуатованій досі казармною системою імперіялізмів.
Для швидкої і певної перемоги націнальної революції потрібний один спільний фронт поневолених народів. Тому конференція вважає необхідним створення спільного комітету народів Східньої Европи і Азії, який буде координувати всі національно-революційні сили тих народів, виробить єдину лінію боротьби зі спільним ворогом, єдину тактику боротьби та у відповідний мент дасть гасло до одночасного повстання всіх поневолених народів.”
Як бачимо, реальність, яка постає зі сторінок архівних документів є абсолютно протилежною загальній канві, що її ми зустрічаємо в радянській (нині – в російській) історіографії: національна політика УПА була виваженою і ґрунтувалася на повазі до інших народів, що в принципі є властивим нам, українцям.
Бойові дії засвідчили: військові формування з неукраїнців виявилися не менш боєздатними, аніж власне українські, що пояснювалося по-перше, високою військовою підготовкою вояків - неукраїнців, які її проходили у складі Вермахту або Червоної Армії, а по-друге – психологічним фактором: грузини, узбеки, литовці, білоруси та інші боролися в складі УПА і за інтереси своїх націй, своєї батьківщини. Українським націоналістам вдалося переконати представників інших народів, що єдино правильною стороною у війні є сторона УПА, а не сторона нацистської Німеччини чи СРСР. Адже тільки в лавах УПА поневолені народи мали можливість боротися за свою незалежність.
Наявність збройних формувань не українців – а загалом за період Другої Світової війни це 20 тисяч осіб – перекреслює хибні уявлення про те, що українські націоналісти спиралися лише власне на український народ і не залучали представників інших народів. Фактично, націоналісти свідомо пішли на відкидання формування мононаціональних військових частин, а перейшли до полі національної армії, в якій, однак, не українці мали б свої окремі частини, так звані легіони. Фактично, ми маємо унікальний в світовій історії приклад існування так званого „націоналістичного інтернаціоналу”, суть якого виходила з того, що народи СРСР та Східної Європи включаються у спільну боротьбу проти поневолювачів за свої власні незалежні держави, існування яких обумовлювалося б правом кожного народу жити у своїй власній національній державі, а не в „імперії”, „союзі” чи „рейху”.
Успішний досвід спільної боротьби поневолених націй під стягами УПА зробив можливим оформлення спільного координаційного, в першу чергу – політичного центру, що ставив за мету об’єднання спільних зусиль і керування силами й потугами українського та інших поневолених народів у війні. Саме Перша Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії дала поштовх утворенню такого міжнаціонального координаційного політичного органу як Антибільшовицький Блок Народів.
Та самим основним виокремлю те, що приклад спільної боротьби різних народів Європи та Азії під прапорами Української Повстанської Армії за свої власні національні держави, за свої власні національні та соціальні інтереси, а не за інтереси німецьких нацистських чи червоних російських імперіалістів був практично єдиним і унікальним по своїй суті в історії Другої Світової війни.
|
Написав(ла) Кріт на 2006-09-09 02:11:03
А хто такий Сергій Багряний? І як його знайти? |
Тільки зареєстровані користувачі можуть залишити коментарі.
Будь ласка, реєструйтеся. Powered by AkoComment 2.0! |
