|
 Справедливість, застосована до організації нації, як певної утвореної історичним співжиттям спільноти, як щодо української, так само і до будь-якої іншої, уможливлює уникнення — виявилося на практиці у часи по Марксові — зайвих теоретичних складнощів у розв'язанні суспільної головоломки, яка виникла всупереч потреби розуміння "спільного для нас", але завдяки "приватного для мене" в умовах перебування на вершині політичної піраміди суспільства. "... охоронці держави не повинні мати ані власних будинків, ані землі, ані жодного майна; їм наледить отримувати від інших громадян їжу як плату за охрону і споживати все спільно, якщо вони хочуть бути справжніми охоронцями". Так каже Платон. М.К.
"Гітлер одержав би справжній реванш a posteriori, якби ми через жахи, пов’язані з націонал-соціалізмом, заборонили собі досліджувати шляхи, які ведуть до національного соціалізму". Жан-Франсуа Кан "Нувель літтерер".
У своїй книзі "Гендлярі та Герої" ("Haendler und Helden") Зомбарт протиставляє "гендлярську ментальність" "ментальності героїчній". І далі: "під загальним терміном "національний соціалізм" варто розуміти такий соціалізм, який будується в рамках національної єдності, який спирається на ідею, що соціалізм та націоналізм можуть і повинні добре поєднуватися між собою. Насправді, не існує ніяких універсально прийнятних режимів. Кажний тип режиму має відповідати тому чи іншому конкретному народу".
Визначення соціалізму
Не існує жодного чіткого визначення соціалізму, стосовно якого малася б загальна згод. За Прудоном, "соціалізм — це будь-яке прагнення до покращення суспільства". Таке визначення, однак, нас далеко не заведе — у цьому випадку соціалістом можна назвати майже кожну людину. Протиставлення соціалізму індивідуалізму також недостатнє: соціалістичне суспільство у Маркса описується як досить індивідуалістичне в багатьох аспектах. З іншої сторони, такого автора, як Фурье, можна одночасно зарахувати і до соціалістів, і до індивідуалістів. Цікаво відзначити тут достатню близькість між соціалізмом та анархізмом: Прудона, наприклад, вважають своїм метром як соціалісти, так і анархісти. Більше того, історичне розходження між соціалістами та анархістами зводилося частіше всього лише до питань тактики.
Деякі бачать у соціалізмові суто сучасний феномен, нерозривно пов’язаний із появою індустріального суспільства та робітничого руху. Сорель, в 1906 році, говорив про "метафізику звичаїв", а Вернер Зомбарт вважав соціалізм "інтелектуальним відбиттям" прагнень пролетаріату до звільнення. Для інших авторів соціалізм не зводиться ні до робочого руху, ні до ідеології промислового пролетаріату. Багато хто розглядав його як тенденцію (до "рівності", до "справедливості", до "революції"), котра присутня і проявляється в людській історії постійно — від Платона, ізраїльських пророків та ранніх християн аж до іранської секти Бабідів (вивченню якої присвятив своє дослідження Гобіно — "Релігії та філософії Центральної Азії"), через великих утопістів 16-17 століть, Томаса Мора, Мюнцера та Кампанеллу. (1)
У своїй книзі "Конструктивний соціалізм" (1933) Генрі де Ман визначив соціалізм як "сучасну форму вічного повстання проти будь-якої експлуатації, проти будь-якої пригнічення, проти будь-якої несправедливості". Соціалізм, таким чином, передував появі буржуазії, як сама буржуазія передувала появі капіталізму. Таким чином, соціалізм логічно розглядати "не як учення пролетаріату, але як учення для пролетаріату".
Намагання визначити соціалізм через ті засоби, які він використовує (обмеження прав власності, одержавлення, націоналізація підприємств тощо) також не дає нам повноти уявлення. З іншої сторони, однакові засоби можуть слугувати протилежним цілям: юридична структура сама по собі не дозволяє досконально визначити соціальну функцію. З іншої сторони, жодне із цих засобів не є обов’язковим для різних типів соціалізму.
У Франції соціалістичний рух завжди поділявся на "державників" (Луї Блан) та антидержавників (Фур’є, Віктор Консідеран, Прудон). Одна із класичних праць бельгійського соціалізму називається "Соціалізм проти держави" (Еміль Вандервельде). Жорсткий противник державного та правового втручання в приватне життя, Прудон пропонував ідею "мутуалізму", яка не передбачала відміни приватної власності на засоби виробництва. Аристотель же, навпаки, стосовно Левкада стверджував, що в основі олігархічної системи лежить засада не відчужуваності володінь, і що перехід до приватної власності означав декаданс режиму та наступ ери демократії. (Точно так само в прусській державі обмеження приватної власності були введені не заради "соціалізму", але для укріплення положення земельної аристократії, що розглядалася як основа суспільства).
Зв’язок між соціалізмом та демократією теж неочевидний. Не тільки демократії не обов’язково бути соціалістичною, але і соціалізм зовсім не завжди буває демократичним. Соціалізм Платона, в котрому тільки правлячі касти не мають права володіти приватної власності, ґрунтується на ідеї фундаментальної нерівності людей. Прагнення до справедливості в цьому випадку зовсім не розуміється як відміна цієї нерівності. Соціалістична держава єзуїтів у Парагваї 17 століття була разом із тим абсолютною теократією. Уже в наш час Прудон, теоретик "організаційного плюралізму", постійно протиставляє федералізм, гарантії свободи, демократії, яка є централізаторською та диктаторською за своєю природою. "Демократія в тій же мірі є свободою, — писав він, — в якій Іуда є Христом". Сорель, якого Лукач в есе про "деструкцію розсудку" відносить до числа найдостойніших представників ірраціонального в політиці, критикує демократію ще більш жорстко.
Антоніо Грамші, не вагаючись, написав такі слова: "Жодна з держав не може існувати без уряду, який складається з досить невеликої кількості людей, що володіють при цьому найкращими здібностями та максимальною далекоглядністю. Доки держава історично необхідна, поки зберігається необхідність управляти людьми, — яким би не був правлячий клас, — завжди буде стояти проблема вождів, проблема вождя. Є соціалісти, які вважають себе марксистами та революціонерами, а відтак такими, що визнають необхідність диктатури пролетаріату, але при цьому такими, що відкидають диктатуру вождів, індивідуалізацію, персоніфікацію влади. При цьому вони хочуть диктатури, але відкидають єдину історично можливу її форму. Все це відкриває завісу не тільки над цими мислителями, але і всю політичну лінію, якій вони слідують..." ("Ordine Nuovo" 1 березня 1924)
Певно, ближче всього до істини стоїть Вернер Зомбарт, який протиставляв соціалізм як засаду системи чи особливого суспільного устрою соціалізму як стилю певної ментальності, з однієї сторони, і соціалізму як синоніму "прогресу" та "теорії класової боротьби", з іншої сторони. В кінці-кінців, він визначав соціалізм як "суспільний нормативізм" чи "такий стан суспільного життя, за якого поведінка індивіда визначається в принципі обов’язковими нормами, похідних від інтересів політичної спільноти і втілюваних у “номосі” – якісному традиційному порядкові. ("Німецький соціалізм")
Соціалізм та нація
Отож, достоту очевидно, що єдиного соціалізму не існує. Є різні "соціалізми". В системі ідей, як і в інших царинах, не існує замкнених систем. Навіть якщо деякі філософські, релігійні чи політичні вчення претендують на "універсальність" — тобто намагаються виправдати свою особливість апеляціями до наче "всезагальної" природи, — вони завжди несуть на собі відбиток тих народів, в лоні котрих вони зароджувалися та розвиваються. Лютер говорив: "Потрібно, щоб в кожній країні був власний демон". Потрібно також, щоб у кожній країні були свої власні боги — своя власна манера сприйняття та розуміння ідеології. Так само, як християнство історично поділяється на латинський католицизм, північний протестантизм та православно-візантійський культ, соціалізм міняється віт народу до народу, набуваючи різних якостей.
Уже в 1835 році один з перших соціалістів Віктор Консідеран висунув проблему історичного виявлення того, "чи пов’язані між собою фізіологічні різниці різних народів і різниці соціальних систем, відповідні кожному з них", а також питання вивчення "історичних кореляціями між расовими особливостями та різновидом соціальних систем".
Термін "раса" використовується ним в переносному значенні. Ним в той час позначали етнічні особливості народу, що закладені в його специфічній історії. Мова, таким чином, йшла не про расовий поділ на біологічному, початковому рівні, але про "раси призначення", про "раси, створених історією " (Густав Ле Бон), тотожних з поняттям "народу", тобто сукупності людей, які завдяки спільності історичного та культурного досвіду, набували загальні і відносно стабільні психологічні характеристики. Монтеск’є називав це "спільним духом" кожної нації. Едмон Ласкін, відомий французький соціаліст, писав: "Є стільки ж "соціалізмів", скільки народів. Соціалізм не може передаватися від народу до народу без того, щоб повністю не змінити свій зміст ". І далі: "соціалізм від країни до країни, від народу до народу набуває найнеочікуванішої, найрізноманітнішої та водночас протилежної форми. У одних він космополітичний, в інших — націоналістичний. В одних — ліберальний, в інших — авторитарний. В одних — демократичний, в інших — автократичний. В одних — релігійний, в інших — атеїстичний. Все залежить від детермінізму середовища, раси та національної традиції".
Та ж ідея висловлена Сорелем: "Є стільки ж "соціалізмів", скільки великих націй". Одна з книг Артура Мюллера ван ден Брука так і називається: "Кожний народ має свій власний соціалізм" ("Jedes Volk hat seinen eigenen Sozialismus").
У своїх книгах "Соціалізм у різних народів" та "національний соціалізм" Ласкін розрізняє британський соціалізм фабіанського типу, — традиційний і реформістський, егалітарний і "революційний", у той же час "путчистський", французький соціалізм; легалістський і парламентський соціалізм німців; прагматистський американський соціалізм, що прагне бути якомога менше доктринальним; ірландський соціалізм, позначений "лихоманливим кельтським ентузіазмом", тощо.
Об’єктивно достоту очевидно, що інтернаціонального соціалізму просто не може бути. Але на теоретичному рівні, однак, існує фундаментальна опозиція між національним соціалізмом (сам факт існування якого історично не підлягає ніякому сумніву, і який враховує національний чинник в той же час настільки, що його зворотному впливу надається і сама соціалістична доктрина) та інтернаціоналістичним соціалізмом (який відмовляється від врахування національного чинника і тим самим намагається обійти чи свідомо замовчати закони дійсності). Карл Маркс — один з класичних представників цього другого напряму. Перша тенденція яскравіше всього виражена у Платона, Мора, Кампанелли, Фіхте (який в 1800 році, розвиваючи ідеї Фрідріха Ліста, виступав за економіку автаркійної соціалістичної держави), Шляєрмахера, Лоренца фон Шталя, Іохана Родбертуса, Альберта Шефле, Фердинанда Лассаля, Карла Марло, Адольфа Хельда, Генрі де Мана, Сореля, Прудона тощо.
Врахування національного чинника має для соціалістичного вчення надто важливі наслідки. В першу чергу, це тягне за собою відмову від абсолютизації класової боротьби і, відповідно, нове визначення поняття "народ", яке розуміється віднині не як соціоекономічний конгломерат, який об’єднує в собі частину громадян, але як всю сукупність людей минулого, теперішнього і майбутнього, кожен з яких належить даній конкретній спільноті.
Марксистський соціалізм ґрунтується на класовій боротьбі (яка ототожнюється з двигуном історичного прогресу), на доктрині ненависті, результатом якої мають стати, з однієї сторони, руйнація колективної ідентичності та стирання національних кордонів, а з іншої — створення в рамках кожної нації умов для перманентної громадянської війни. В національному соціалізмі також мова йде про класові суперечності, але робочий клас, тим не менше, зберігає певну єдність інтересів з іншими класами. Національний соціалізм не заперечує класової боротьби, він лише відмовляється від зведення її в абсолют. "Цей соціалізм, — пише Едмон Ласкін, — стверджує, що всупереч всім внутрішнім суперечностям та проблемам всі класи нації солідарні в спільній боротьбі за її інтереси, і ці суперечності не виходять за рамки самої цієї нації".
Вернер Зомбарт визначив "німецький соціалізм" як "соціалізм релятивістський, адаптований до інтересів всієї нації, вольовий, світський, язичницький, — одним словом, такий, що його можна назвати "національним соціалізмом". І далі: "під загальним терміном "національний соціалізм" варто розуміти такий соціалізм, який будується в рамках національної єдності, який спирається на ідею, що соціалізм та націоналізм можуть і повинні добре поєднуватися між собою. Насправді, не існує ніяких універсально прийнятних режимів. Кажний тип режиму має відповідати тому чи іншому конкретному народу".
Таким чином, соціалізм визначається як сфера обов’язків індивіда щодо тої спільноти, тої нації, до котрої він належить. (Шпенглер казав: "Старий прусський дух та соціалістична ментальність — це одне і те ж"). Соціалістичним є будь-яке суспільство, де індивідуум знаходиться на службі спільноти, народу, а не навпаки. Захист же народу та захист нації — це одне і те ж. Соціальне питання і національне питання — це одне і те ж питання, що розглядається різними підходами. Знедолені належать захистові не тільки тоді, коли вони належать до найбідніших економічно прошарків суспільства, але і тоді, коли вони є пригніченим народом. Таким чином, з капіталізмом потрібно вести відчайдушну боротьбу не тому лише, що він "експлуатує" трудівників, але і тому, що він за своєю природою є інтернаціональним та космополітичним.
Соціалізм та героїзм
Оскільки побудова соціалізму залежить від енергії і темпераменту кожного народу, жодної історичної неминучості в цьому питанні просто не існує. Історія зовсім не зводиться до боротьби класів. У неї немає ні наперед заданої мети, ні закінчення. Месіанізм Маркса варто повністю відкинути. Викриваючи ілюзії прогресу, Сорель в той же час відкидав ідею "фатальності робітничого руху".
Інтернаціональні соціалісти ставлять частіше за все в основу економіку. Артуро Лабріола стверджує, що "соціалізм є факт суто економічної природи". Навіть для Маркса подібне ствердження було б суперечливим. Фон Шеєль бачив в соціалізмі "політичну економію класу робітників". Сен-Сімон хотів "замінити повністю управління людьми на адміністрування предметів", тобто повністю підмінити політику економікою. Каутский розумів соціалізм як "демократичну організацію економічного життя" тощо. Національний же соціалізм, зі своєї сторони, навпаки, стверджує як основу відруху ідею того, що суто економічні параметри є в суспільному житті не стільки основоположними, стільки одними із найважливіших.
Звідси витікає ідея про примат не економіки, але саме політики як вищої інстанції постійної зміни суспільства. Зомбарт стверджував, що "нація визначається не загальним поняттям “Ми”, але вищою Ідеєю, політичною єдністю в ім’я реалізації високої мети". Він вважав, що історичним завданням національного соціалізму є "вихід із пустелі економічного століття" і створення общинного "історико-реалістичного" устрою, що дозволяє всьому народу вийти на особливий "благодатний" рівень культури.
Проклинаючи деперсоналізацію і відрив від коріння, які були прямими наслідками "економічного століття", Зомбарт нападав також на "комфортизм", тобто на форму практичного матеріалізму, який "є збоченням людської моралі в сторону цінності задоволення та з необхідністю тягне за собою розкладання всього соціального тіла". "Комфортизм", — пояснює він, — це не просто зовнішня форма існування, це особливий підхід до оцінки самого життя. Цей феномен відноситься не до світу речей, але до світу духа, саме тому йому піддані не тільки багаті, але і бідні".
У своїй книзі "Гендлярі та Герої" ("Haendler und Helden") Зомбарт протиставляє "гендлярську ментальність" "ментальності героїчній". "Гендлярська ментальність" нерозривно пов’язана із поняттям "інтересу", "вигоди": вона ґрунтується на засадах "благополуччя" та прибутку. "Героїчна ментальність" пов’язана з "ідеєю": її фундаментом є уявлення про життя як завдання, яке необхідно виконати, імперативі служіння та самовідданості. "Сутність "гендлярського" в тому, щоб вимагати та заробляти, сутність "героїчного" в тому, щоб жертвувати". Іншими словами, "гендлярська ментальність" ставить перед життям таке питання: "Що ти, життя, можеш мені дати?" Її ідеал — найбільша кількість матеріального благополуччя для максимальної кількості індивідуумів. "її чеснотами є всі ті, які гарантують комерсантам мирне співіснування. Це — суто негативні цінності, так як вони наполягали на тому, щоби ми не робили того, що сама наша природа змушує нас робити. Чесноти гендлярів — це поміркованість, стриманість, пристосовність, лояльність, смиренність, терпіння тощо." Героїчна ментальність у всьому прямо протиставляється гендлярській. Її цінності, навпаки, позитивні, творчі, "що дають”: самозречення, вірність, чесність, почуття шани, сміливість, повага, підпорядкування, доброта".
"Гендляр та герой — ось два полюси великого протистояння, два екстремуми орієнтацій людства", — завершує Зомбарт. Можна сказати при цьому, що існує два типи соціалізму: соціалізм меркантильний, гендлярський та соціалізм героїчний. В ім’я цього героїчного соціалізму Зомбарт проклинає всяку "сугестивну конкуренцію" (рекламу) та зведення в абсолют засади рентабельності. Він виступає також за планову та ієрархізовану економіку, ґрунтовну на засаді задоволення потреб всупереч засади наживи.
Уже Сорель в його критиці "панургізму" передбачав аналіз "комфортизму" Зомбарта. Постійно порівнюючи революціонера з наполеонівським солдатом, Сорель оспівує героїчні цінності, котрі він вважає найбільш рідкісними та високими. Міф "всезагального страйку" в його системі є джерелом конкретного героїзму. Вище всього він ставить "благородне": "благородство" вмерло в буржуазії, вона приречена на те, щоби не мати моральності".
В національному соціалізмові ми зіштовхуємося також з особливою концепцією праці, визначеного не як сутнісна "експлуатація", не як сфера недостойного та проклятого, але як спосіб само облагороджування, як можливість найповнішого здійснення того привілею, яким є саме перебування у світі (Dasein als Dienst). Для Сореля найкращий робітник — це одночасно і найкращий революціонер: тільки хороший трудівник здатний бути істинним борцем. Смак до прекрасно виконаної роботи не суперечить соціалістичним потребам, але навпаки, повністю їм відповідає. "Щоб забезпечити перемогу в майбутній перемозі, — пише Сорель, — необхідно навчити молодь любити свою роботу, навчити їх розцінювати все те, щ вони роблять, як витвір мистецтва, що завжди потребує максимальної довершеності".
Національний соціалізм прагне не пролетаризувати націю, але де пролетаризувати працю. Генрі де Ман уточнює, що це означає "зняття класових протиріч між капіталістами та найманою працею через наділення держави повноваженнями фіксувати соціальні умови виробництва по мірі потреби". Прудон, критикуючи в марксизмі "релігію бідності", висловлював подібну ідею: "людство має знайти третій шлях, як віддалений від приватновласницького капіталізму, так і від комуністичного соціалізму".
Такий тип соціалізму не хоче звільнити людину від всілякого тягаря існування, він хоче, навпаки, збільшити число завдань для того, щоб збільшити сили. "Постарайся виконати свій обов’язок, і ти відразу ж знайдеш розуміння того, чого ти вартий", — писав Гете. Шопенгауэр стверджував: "Життя це не подарунок, котрим варто насолоджуватися, це завдання, це обов’язок, котрий потрібно виконати". І на кінець, Ніцше: "Що взагалі значить щастя? Хіба я мрію про щастя? Я мрію про свою справу".
Перспективи
Боротьба між національним соціалізмом та соціалізмом інтернаціоналістичним є історичною константою, яку ми виявляємо практично у всіх робочих рухах всіх країн. Яскравіше всього вона відобразилася в ідеологічній полеміці Маркса і Лассаля. Але і після них вона продовжується з тією ж силою до сьогодні. Якщо, з однієї сторони, національний соціалізм у багатьох аспектах взагалі зливається із націоналізмом — показово, що Жан Жорес як попередників соціалізму згадує Лютера, Канта, Фіхте та Гегеля, тобто тих людей, які не без підстав вважаються основоположними теоретиками сучасного націоналізму, — то соціалізм інтернаціоналістичний все далі віддаляється від робітничого класу, зливаючись із чистим космополітизмом, "циммервальдизмом", зсуваючись до співпраці з буржуазним світом. Артур Мюллер ван ден Брук визначивши цей феномен такою максимою: "Там, де закінчується марксизм, починається соціалізм". І сьогодні у Франції існує те ж глибинна суперечка між космополітичним "лібералізмом" Міттерана та національної орієнтації соціалістів лінії Жана-П’єра Шевенмана, який стверджував, що "завданням соціалізму є реалізація національної незалежності та історичне відродження Європи".
З часом крах і суперечність, що не знімається, інтернаціоналістського соціалізму стає все більш очевидною. Всюди сьогодні прихильники соціалізму намагаються максимально враховувати національний чинник. Навіть в рамках сучасного марксизму є спроби вмонтувати “національну теорію” в рамки ортодоксальної догматики.
Полеміка все ж не завершена. Численні аспекти ідеологічної суперечки залишаються все ще невизначеними. Але як би то не було, сьогодні історія чітко показує, що, якщо соціалізм як вчення має якесь майбутнє, - а соціальна база для цього все ще існує, оскільки капіталістичний світ не здатний зняти сам по собі глибинних суперечностей, закладених в ньому, не здатний дати адекватної відповіді на виклик “соціальної несправедливості”, бідності, експлуатації тощо, — то це майбутнє лежить в зоні національного соціалізму, що пропонує реалістичну та радикальну альтернативу “гендлярській логіці” панівного, але історично приреченого буржуа.
Завершимо словами Вернера Зомбарт: “Будь-хто, хто відмовляється від химери єдиної світової республіки, не може і не повинен ігнорувати імперативи соціальної еволюції, визначеної межами нації”.
Переклад Хрон Переходний |
Написав(ла) Задирака на 2006-11-24 17:37:05
Ну про Маркса він тупо прогнав. Карл був людиною своєї доби. Щодо співвідношення національного та інтернаціонального у нього є досить проста формула на якій побудовано, власне, весь марксизм. "Класова боротьба за змістом є інтернаціональною та національною за формою" Цитую приблизно.
Власне Маркс та Енгельс мислили такими категоріями, як "історична нація" та "неісторична нація". Початковий марксизм був германофильською та османофільською теорією. Жиди та сов"яни (крім поляків) особливого права на життя не мали. Такий дуже специфічний "інтернаціоналізм". Де Бенуа доволі спекулятивно протиставляє різні "соціалізми", хоча на той час різниця між ними була не така вже велика. Описаний ним "марксизм" - це продукт антиколоніальної війни малих націй. А у версії Ленінізму він набуває іще більш "інтернаціонального" і в той же час "толерантнішого" до націй змісту.
Я розумію, що передвиборча компанія захисника "традиційної, терпимої, демократичної Франції" Жана-П’єра Шевенмана все спише. І треба було трошки мобілізувати півтора-два відсотка "нових правих", розчарованих у Нацфронті. Хлопці, але це ж французьський Луцик. Теж дременув із рідної соцпартії. Ну, хоч би викинули ці пару сумнівнівних фраз. А то ж "палєво" виходить. ;-) | Написав(ла) Kviten на 2006-11-25 14:19:44
Цыкаво вас бачити на цьому сайті, т. Задирака.
Ці історичні штучки марксизму відомі. Цю статтю я ставив - конгеніально вийшло з Бри,-тому, щоб вийти якимось чином на роздум про роль соціального питання в руслі націоналізму.
Даній вячорці загально пофігу про французький політрозклад.
Соціалізм постає як суто позиція щодо соціально-економічної політики націоналізму. Розмежувати ці ідеї варто, щоб остання не прагнула до універсальності.
Бурдьє вчить поєднуваності ідей, але з синтезом, вчить Кант | Написав(ла) Задирака на 2006-11-26 12:50:52
Ну і погано, що не рублять. Бо за доброю Правою Традицією від "масс" приховують важливі речі. Хоча, зараз по вашій (трохи розгубленій) реакції можу судити, що свідомого бажання підтримати Луцика не було. Правильно?
Контекст висловлюваннь Бенуа є тут вкрай важливим. Як і його свідома апеляція до "раннього" Грамші, а не "пізнього". У в"язниці перед смертю Грамші написав найцікавіші свої твори. І саме у цих визначних для європейскої та світової політичної культури статтях він ставить під питання і саму можливість однопартійної влади. Він приходить до висновку про фактичну неможливість одноосібної пролетарської диктатури. Така політична система не можлива і жорстокий (абсолютно провальний по наслідкам) соціальний експеримент Сталіна доводить, що Грамші у "в"язничних зошитах" був правий.
Бенуа чіпляється за минуле. Насправді, ніяких шансів на будівництво централізованої національної держави немає. Це світова тенденція. Україна не виключення. Я обіцяв тут одній людині текст на цю тему. Так що ми ще подискутуємо.
Соціальне у ієрархічному і (за визначенням буржуазному) сучасному націоналізмі, носить вельми специфічний характер. Тобто логіка зовнішніх загарбаннь та колонізації переносить у середину "цивілізованих" суспільств. Ієрархія національна тут є підгрунтя ієрархії соціальної. Якщо не вистачає зовнішніх "негрів", то знаходять "внутрішніх негрів". Українец-"рагуль" чи "брудний шахтар" це та ж логіка сегрегації, але перенесена на соціальні низи. | Написав(ла) Kviten на 2006-11-26 22:15:43
Я викинув весь попередній текст, де відповідав на твої положення. потім думаю: для чого? У цій статті Бенуа насрав на марксистський соціалізм.
Ти його захищаєш? Але ж ти анархіст? Чи анархісти підтримують марксистів? Ти взагалі хто такий? | Написав(ла) Kviten на 2006-11-26 22:16:12
Дай адресу свого мила. | Написав(ла) Задирака на 2006-11-27 15:35:37
Якби я так сперечався із марксистами, то викликав би в них тільки посмішку. Це не рівень дискусії. Це політтехнологічна підпрацьовка Бенуа. Власне, я читав його тексти і цікавіше.
Бенуа протиставляє "марксистський" та "не марксистський" соціалізми. Хоча, насправді, соціалізм 19 сторіччя та 20-го-21-го відрізняються чи не більше ніж їхні різновиди-сучасники. Наприклад. Анархізм 19 сторіччя відрізняється від сучасного так само, як і "марксизм".
На марксизм та анархізм впливали різні чинники. Сьогодняшні "марксисти" "вкрали" у синдикалізму стільки, що вони вже мало схожі на послідовників Карла Маркса. Про анархістів я мовчу. Бенуа із його ерудицію та розумінням ідеологічної багатоманітності "лівих" та "правих" не може цього не знати. Насправді, протиставлення різних "соціалізмів" в цьому тексті Бенуа (абсолютно спекулятивні) залишалися для мене загадкою, поки я не побачив прив"язки до сучасності. До того французького Луцика із "естетикою Амелі". От так "Бабло перемагає Зло" :-) | Написав(ла) Задирака на 2006-11-27 15:36:31
Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.
| Написав(ла) Kviten на 2006-11-27 21:45:42
ми говоримо про сферу ідей. А в цій сфері метаморфози можливі різні.
Як ти ставишся до ідеї поєднати переваги націоналізму та соціалізму? Чи нові взагалі синтези не можливі? Хіба не можна забацати там, наприклад, екологістський анархо-гомосексуалізм?
| Написав(ла) Задирака на 2006-11-28 20:52:23
Навіть не знаю. гомосексуалізм, анархізм, екологія речі різнопланові.
Наприклад, уявити собі іспанських анархістів періоду громадянської війни, що дбають про природу мені не легко. Синдикалізм -технократична теорія, хоча кропоткінський анархо-комунізм був і є теорією "екологічною". Боротьба за свободу "меншин" у той час у була, взагалі, не актуальна. Прихильники одностатевого кохання, в основному, трималися сторони Франко. Гомосексуалістів анархісти розстрілювали. Що не є добре. І анархістський рух, зараз вважає, що хлопці "гарячкували". ;-) Зараз ситуація змінилася. Анархістський рух є толерантним до гомосексуалізму. лібертарії із 50-х включилися у боротьбу за довкілля і т. д. Так що є речі, які змінюються.
Щодо націоналізму та соціалізму. Націоналізм імперіалістичної державної нації є реакційним та антисоціалістичним. Українська нація займає перехідне положення із однієї строни вона імперіалістична, з іншої - залежна. Боротьба проти міжнародного імперіалізму може вестися із націоналістичних і інтернаціоналістичних позицій. Втім, внутрішня боротьба в Україні має вестися і проти власної держави. Не за інші імперіалізми чи національні, расові, політичні спільноти (Європейська Цивілізація, Євразія, Євроатлантична спільнота). Що із "націоналізмом" чи "патріотизмом" не сумісне. Як про це писав про це Жадан у свої давній статті присвяченій Дню Незалежності. ;-) |
Тільки зареєстровані користувачі можуть залишити коментарі.
Будь ласка, реєструйтеся. Powered by AkoComment 2.0! |
