oer friend wants /content/view/181/1/

Центрально-Східна Європа віддавна має спільні риси історичного, політичного та економічного розвитку. Даний регіон, навіть попри зміну становища Південно-Східної Азії, багато в собі залишив від макіндерівського hartlаnd-ду – провідні таласо- та телурократичні держави прагнуть домінувати в цьому регіоні.

В дискусії про засади організації європейського співтовариства французами була висунута ідея про “двоповерхову Європу”, в будівлі якої багаті держави жили б на другому поверсі, а бідні – держави Східної Європи та Балкан – на першому, гіршому, поверсі. Попри публічне неприйняття і навіть засудження Польщею цієї ідеї, в поведінці держав Західної Європи і надалі прослідковується зверхнє ставлення. Хоча нічого дивного – саме вони фінансують модернізацію цих країн.

Тому в умовах зовнішнього тиску і внутрішньої подібності давно постала ідея єдності цих земель в деякій політичній формі. Одним з основних її ідеологів був німець Фрідріх. Науманна (1860–1919). Основна його ідея полягала у створенні союзу держав у формі конфедерації – Середньої Європи – з українців, поляків, румун, болгар, чехів, словаків, сербів, словен, хорватів та німців тощо. Даний союз мав забезпечувати безпеку своїх членів від Росії. Ганс Дельбрюк, відомий своїми симпатіями до України, погордливо декларував: «Вважає Росiя за свою мiсiю уярмлення Європи та Азiї — то її справа, ми ж вбачаємо мiсiю Нiмеччини в тому, щоби врятувати Єропу та Азiю вiд цього гноблення москальства».  

Відкидаючи німецький месіанізм, висловлені ідеї сьогодні не втрачають для держав Центрально-Східної Європи актуальності. Сукупний потенціал їх та України досить значний навіть у масштабах світу, не кажучи про вагу в межах ЄС.

В межах даного регіону вже існують регіональні геополітичні утворення, як-от Вишеградська четвірка, українсько-польско-литовський трикутник, що мають так чи інакше стосунок до т.зв. Балто-Чорноморської дуги.

В умовах належності більшості держав цього регіону до ЄС та антиєвропейського НАТО, потенціал ідеї співпраці на основі тісної єдності – формування блоку Середньої Європи – може бути визначений як мінімум альтернатива значній залежності їх від держав Західної Європи з одного боку, а також остаточне вирішення “російського питання” – з іншого.

Росія, розуміючи довгостроковість існування ЄС та його нинішню аморфність, намагається встановити щонайтісніші контакти з Німеччиною для виправлення помилки, що була здійснена раніше через ігнорування висновків К.Хаусхофера про вісь Берлін-Москва-Токіо, постання якої уможливила б формування євразійського блоку – центру сили, що міг би контролювати не тільки Євразію, а й Світовий острів, чи принаймні усунути звідти агентів таласократії, що після здійснення доктрини Монро перейшли з експансії по меридіанам до експансії за паралелями. Середня Європа зв’язала б руки як Росії, так і Німеччині у русі на зближення так, що навіть спокуси Калінінградом не змусили б перших робити відповідні кроки.

Постання Серединної Європи також ставить питання про формування взагалі власне спільно європейських сил оборони, в тому числі ядерних і наступальних. Формування яких ставить наступне питання про недоцільність перебування держав Європи у складі НАТО. Смерть останнього викличе значний геополітичний зсув у світі і постання нового геополітичного суб’єкта, який завершить інституціоналізацію багатоцентричної системи міжнародних відносин.

Важливою в регіональному контексті є і Білорусія. Основним завданням України і Польщі є відрив її від Росії. Приєднання Білорусії до Серединної Європи - це крапка в останньому реченні про історію Росії як імперії. Нова постлукашенківська Білорусь може уникнути скупівлі її економіки та окупації "праволюдськими" організаціями за умови інтенсифікації діалогу єдності між державами Середньої Європи.

Перефразовуючи Є. Гедройца, можна сказати: "Без вільної Білорусії немає вільної України!".

Роль України бачиться як провідного геополітичного інтегратора країн Середньої Європи та основного транслятора її інтересів в східному напрямі, особливо російському, кавказькому, іранському та центрально-азіатському.

Мстислав Квітень.

***** 

  Се був широко звiсний Сторож, котрий,

                                                  бачилось, пильнував входу в тухольську

                                                 долину i готов був упасти на кождого...

                                                                           (Іван Франко)

Перше десятиліття мілленіуму підвело межову риску в глобальному протистоянні рас і континентів. Демографічні тенденції і незрима територіальна експансія основних геополітичних гравців на даному етапі цивілізаційної світобудови дозволяють вже досить чітко і безпомилково окреслити контури Нового Світового Порядку. Немає сумнівів у тому, що вирішальним фактором майбутньої світової гегемонії стане Китай та "червоний пояс" супутніх далекосхідних держав. Нині стає очевидно, що геополітичні і расові тенденції, які в минулому взаємо перетиналися і суперечили одне одному, розриваючи єдині цивілізаційні організми, на новому витку взаємоототожняться і чітко поляризують карту світу – як наслідок ліквідації зайвого гравця. Феномен Білої раси буде винесено за дужки новітнього расово-континентального протистояння.

На полі геополітичної битви відбувається чіткий расовий перерозподіл. Біла раса, розірвана між двома полюсами материкового протистояння, стрімко сходить з політичної арени. Таласократична цивілізація швидко "чорніє", ототожнюючи темні раси з силами атлантизму. Як наслідок демографічної експансії Китаю в Сибір, континентальне серце Євразії поступово набуває обрисів цивілізації Далекого Сходу. Семітський Близький Схід, який дедалі швидше інтегрується в атлантичну шахову фалангу, після остаточного зайняття європейського тилу реорганізованим "поясом   Анаконди" буде протиставлений північно-континентальній китайській експансії. Очікує на розігрування стратегічна партія "Пустеля проти Степу".

Стає очевидним і невідворотним занепад та сходження з політичної сцени традиційних континентальних  гравців - Росії та Німеччини. Під тиском турецької імміграції, акумульованої США і Великою Британією, Німеччина поступово втратить риси континентальної держави і переорієнтує зовнішню політику за західноєвропейським атлантичним вектором. Внаслідок расової експансії Китаю слід очікувати швидке поглинання "Далекосхідним Тигром" сибірської частини Російської Федерації та територій Середньої Азії.

Демографічна та імміграційна ситуація в країнах Європи та Північної Америки уже нікому і нічому не загрожує. Вона швидше нагадує смертельний діагноз, який вже занадто пізно намагатись відстрочити. Проте ще рано знімати з рахунку. Очевидно, що  досі нерозіграною картою залишається Східна Європа. Народи міжматерикового прикордоння закладають шанс на новітній Арденський прорив у глобальній шаховій війні. Расова і культурна ідентичність, нейтральне географічне положення, збережена  християнська духовність – ті вирішальні фактори, що в скорому часі призведуть до   взаємоінтеграції країн східноєвропейського регіону та постання нового  -   міжцивілізаційного  - геополітичного гравця.

У вирі масштабного протистояння утримання незалежного східноєвропейського анклаву залишається єдиним можливим виходом щодо збереження Білої раси. Інтереси останньої закономірно ототожнюються з інтересами слов'янських народів, які по остаточному розчиненні романо-кельтських та германських етносів перехоплять естафету індоєвропейської цивілізації. Не дивлячись на демографічний спад та поступову "вестернізацію" східноєвропейських народів, на даному етапі ситуація ще дозволяє повернути процес у зворотному напрямі.

За загальними тенденціями світового протистояння східноєвропейський простір опиняється на перехресті інтересів Бегемота і Левіафана, а географічне розміщення  України об'єктивно висуває її на роль головного "збирача земель" майбутньої осьової  формації. Збереження нейтрального статусу та політика помірного континенталізму   проектують геополітичну модель потенційного конфедеративного утворення у Східній Європі, просторові межі якого окреслюються материковим перешийком між Балтійським  та Чорним морями. Вони визначально формуються ареалами розселення східно-  західнослов'янських і прибалтійських етносів, передбачаючи як включення в нього  південнослов'янського простору, Угорщини та Румунії, так і перспективу територіальної експансії на російські терени Східноєвропейської рівнини.

Тривала партія "Новий Карфаген проти ІІІ Риму" стрімко добігає кінця. В умовах тимчасового затишшя і перегрупування сил українська відповідь – хід конем. На  противагу двом взаємопоборюваним цивілізаційним парадигмам Східна Європа конституює себе. Вісь Священної Римської імперії вже почала зміщуватись на схід, наслідком чого повинен стати відновлений слов'янський тріумвірат між двома морями  -  геополітичне об'єднання України та Польщі навколо материкової Білорусі. Збереження  та зміцнення суверенітетів східноєвропейських націй перед обличчям глобалізаційного    монстра можливе лише за кардинальної зовнішньополітичної переорієнтації на внутрішню вісь та запровадження єдиного міждержавного простору.

Планетарна місія України – створення монорасової конфедеративної формації в геополітичному секторі Rimland. Реалізація ідеї міжцивілізаційного ІІІ Шляху вимагає  створення III Геополітичної Імперії – відновлення Rzecz Pospolita, як рятівний маневр  між Сциллою і Харибдою. Стратегічне завдання проектованого утворення: зайняти євразійський перешийок між Балтикою і Чорномор'ям – новітній Фермопільський прохід. Синтезувавши сили євразійсько-атлантичного протистояння, між двома геополітичними  агресорами устромити хрестом меч, яким окреслити фундамент нового індоєвропейського макрокосму.

Есенціальний метафізичний знак України – це роздвоєний язик цивілізаційного Уробороса. Духовний архетип Окраїнної Землі – постать міфічного Перевізника, що охороняє Ворота Народів між світами Sein і Dasein. Будучи матеріальною проекцією фігури божественної геополітики, феномен України реалізує принцип Мосту-Києва між   Сходом і Заходом як двома вселенськими антиподами. І саме внукам Кия-Перевізника  заповідана місія зв'язати расу і простір в архетипній єдності Крові і Ґрунту. Як духовний епілог до нової Коліївщини.

 Прикінцеві міркування

Деієрархізація сучасного світу дійшла до рівня вимирання і розчинення окремих рас у  суцільному загальнолюдському болоті. Термін "общечеловек" з розряду абстрактно-ідеальних  понять  дедалі частіше постає у шатах крові і плоті. Крізь призму аріософії слід закцентувати, що зникнення Білої раси з лиця Землі означає зміщення метафізичного балансу проявлення солярних сил на планеті на користь Хаосу, що є трубним сигналом завершення циклу і початку Кінця Часів.

З усуненням вершини расової піраміди в даному секторі просторово-часової реальності  сонячна місія поступово переймається білими далекосхідними народами, які раніше  займали проміжну позицію між двома духовними полюсами, а священна війна з телуричною расою набуває нових обертів. Майбутня євразійська китайська імперія, що  успадкує континентальну вісь, у разі неповторення негативного японського сценарію отримує всі карти на перемогу та утримання планетарної стабільності. По загибелі Лева Тигр, що затаївся, готується до далекого стрибка.