Увазі читачів пропонується політична думка націоналістичного спротиву т.зв. ІІ Речі Постолитої - тобто міжвоєнної Польщі. Вже з кінця ХІХ століття в польській політичній традиції виник новий рух, який отримав назву "національна демократія" або просто ендеція, яка дала країні безліч імен і свою політичну практику і думку. Одним із найвизначніших ідеологів був Роман Дмовський, який претендував за лідерство в Польщі з маршалом Пілсудським, який жорстко розправлявся з конкурентами всіма лоступними засобами. В кінці 30-х років в націоналістичній ендеції відбувається розкол - так як і в скорому часі в ОУН відходить молоде радикальне крило, так і тут утворюється молода група спротиву, яка не толерувала угодовство вже перестарілих політиків з СН і ОВП.
Пропонуємо Вашій увазі синтетичну статтю польського дослідника про бунт молодих в таборів ендеції.
Релігія
Початки Народної Демократії без сумніву застануть зненацька доморощених ендеків, тому що «ендеція» щонайменше не була з початків католицькою. В цей час агностична «ендеція» репрезентувала релігійний індиферентизм, позитивістського характеру, що поєднувалося також з повагою до церкви, як національної інституції.
Стосунок НД до релігії визначав чистий прагматизм, не вистачало складника ідейно-морального характеру, який би бачив у католицизмі найвищу цінність. Тодішню думку ендеків виразив член ендецької „Всепольської Молоді” Дерінг, який сказав «Націоналіст може бути або віруючим або ні, але ним не може бути той, кому ближчий Рим аніж вітчизна».
Перелом наступив лишень в 1927 р. – Дмовський видає брошуру «Церква, народ і держава», в якій висловлює знакову думку: «Католицизм не є додатком до польскості, (….) але він існує в її суті». Релігія стає оголошеною не лише справою єдності, але також справою родини і народу. Націоналізм в новому трактуванні стає єдиною оборонною реакцією католицьких народів проти домінування протестантів. Дмовський протиставляє альтруїстичний націоналізм агресивному експансіонізму протестантських країн («спілок визискування інших народів») – таким чином мимовільно повторюється ленінсько-мусолінська теорія про боротьбу між «пролетарськими народами» і «буржуазними народами».
Католизація націоналізму (ще виразніше в «молодих» ніж у Дмовського) визначає, що всі історичні явища оцінюються та інтерпретуються з точки зору бачення інтересів католицизму. Ідеалом стають саксонські часи. «Історична народна школа» засуджує як просвітницьку конституцію 3-ього травня так і повстання за волю XIX століття. К.С. Фрич в проявах дбання за інтереси рідного краю дошукується «народного егоїзму», зраджуючи схильності до перекладання невдач «латинської цивілізації» а З. Залєнського цей ультрамонтанізм проводить врешті до германофілії.
Ідейна еволюція НД була функцією рекатолизації молодої інтелігенції у двадцятому столітті (статистика показує, що в 1913 р. 77 відсотків студентів з Конгресівки** були атеїстами, в 1927 р. невіруючих було вже лишень 16 відсотків). Соціолог Дичевський написав, «що цінності, норми поведінки і релігійні символи проникали в дуже широкі пласти культури, що дозволяє визнати, що релігійна культурна система в Другій Речі Посполитій у своїх цінностях, нормах і символах перетинається з культурною системою польського народу.». З цього випливає думка, що глибоко просунута лаіцизація*** сучасної Польщі ставить під знак запитання функціональність інтеграційної моделі націоналізму «тут і зараз».
Народ
Після 1927 р. Дмовський і надалі вважав появу новочасної народної свідомості як позитивний результат французької революції, але народ отримує інший вимір. Вітчизна і народ дістають релігійну санкцію і залишаються інтегрованими у світоглядну систему християнства. Народ перестає вважатися абсолютом, з якого виростають всі інші цінності, а стає лишень родом розширеної родини – суспільним добром. Любов до вітчизни випливає з любові до ближнього, яка повинна вимірятися в залежності від близькості даної особи. В той час появляється різниця між народними радикалами, котрі визнавали підпорядкування особи перед народом, та «молодими» з СН****, які мали протилежну думку.
На відміну від німецького націоналізму, як чинник що інтегрує особу в народ вважалися не раси, а культура і традиції. Расизм відкидався, як форма антихристиянського матеріалізму. Ендецький антисемітизм має форму не біологічну, а культурну. Отже, євреї поборювалися не як представники нижчої раси, але як спільнота, що спирається на іншу, менш вартіснішу етику ( що однак не зменшувало небажання змішуватися навіть з охрещеними євреями). Подібним чином окреслювали себе народні радикали: «Можна бути антисемітом, не будучи при цьому расистом. Власне ми якраз ними і є». Може саме тому польський антисемітизм не вийшов за межі економічного бойкоту…
Відторгнення расизму імплікує також відсутність панславізму в народно-католицькій ідеології (за винятком можливо публіцистики познанського «Голосу»), який замінено ідеєю «панлатинізму», або солідарності всіх народів «латинської цивілізації» напротивагу германсько-протестантській загрозі. Християнізація націоналізму НД позбавила його також імперіалістичного вістря (це не стосується фаланги). Так популярні в Європі в 30-их роках ідеї Імперій залишились відкинутими: ендеки виявляють повагу до інших народів, хоча зразу ж застерігають, що це стосується лише „дозрілих” народів, і залишають собі можливість «культурної експансії».
Держава
Персоналістичне бачення народу як об’єднання «яке живе за допомогою особи» наштовхує на думку про «неофеодальну» модель суспільного устрою. Початковий ентузіазм навколо італійського фашизму виникав з його нерозуміння і поступово проминув. В 1931 р. фашизм, з точки зору персоналізму, засуджується часописом „Щєрбєц”. В таких умовах «молоді» звертаються до католицизму, як чиннику антидемократичному і антитоталітарному одночасно, Муссоліні заступає Моррас.
Туманно почали вимальовуватися контури «Католицької Держави Польського Народу »: сильний, незалежний від парламенту, олігархічний уряд; децентралізація і редукція ролі держави на користь самоуправних корпорацій середньовічного типу; політичний плюралізм, обмежений католизацією виховної системи, яка розумілася дуже широко. Зразком була модель середньовічної станово-корпоративної держави. Це останнє гарантувалося сильною владою голови, що походить від Бога, яка однак не втручалася в сферу світогляду і релігії. Тут домінувала церква. Суспільство, яке становило єдність станів і корпорацій, які управляють, не змушувалось до необмеженої влади держави і посідало на різних щаблях автономію по відношенню до вищої державної влади. Бракувало тут вождя, монопартії, бюрократії – атрибутів новочасного тоталітаризму. Ідея диктатури держави підмінена тут утопічною концепцією диктатури ідеї (Боженський пропонує тут термін «моноідейність»). Причини антитоталітарного вчення СН виявилися зрештою цілком тривіальними – авторитаризм уряду Пілсудського ускладняв «молодим» з ОВП***** оперувати гаслами, які пропагували сильну владу в країні. Така в Польщі вже була.
Істотнішу різницю в тих питаннях можемо натомість спостерігати в середовищі народних радикалів. Проекти ОНР-АБС****** за конкретизацію концепції «молодих» - «помірковані радикали» стали на ґрунті монархії , в якій центр тяжіння знаходився би в олігархічному сенаті; громадянські свободи мали бути збережені завдяки незалежним судам, системи самоврядування, поділу влади. На відміну від них Фаланга йшла з духом часу, пропагуючи державу, яка б тотально керувалася вождем за допомогою монопартії. Інституалізація життя суспільства та індоктринація в дусі «католицького тоталізму» мала вести до уніфікації народу та створення «нового типу людини», що з часом мало стати плацдармом для імперіалістичної експансії.
Економіка
Вимріяний через «молодих» економічний устрій також нагадував середньовічні зразки. Найбільш характерною рисою економічних програм ОВП-СН був специфічний антикапіталізм, який випливав з антиматеріалізму, антиіндивідуалізму та антиіндустріалізму. В цій галузі ендеція пройшла значну еволюцію – ще в «Думках сучасного поляка» було багато думок, які схвально відгукувались, матеріального розвитку Заходу і одночасно негативному стосунку до багатьох рис польської ментальності, яка суперечила вимогам, які ставилися Західною цивілізацією. В «Проблемах уряду» Дмовський засуджує як і латинізацію, так і «матеріалізм» суспільств, що пов’язано з розвитком їхньої матеріальної бази. Певним чином слід за Вебером Дмовський констатує симбіоз протестантизму і капіталізму, з чого випливає висновок про суперечність між польським національним етосом та капіталістичною моделлю. Вільна економічна гра означає підпорядкування слабших народів диктатові сильніших, некерований лібералізм атомізує народну спільноту і затирає етнічні відмінності (М. Реут: «Завжди лібералізм був чинником проникнення чужого капіталу, за яким стояли політичні впливи чужинців і власна немічність»). Велику Кризу 1929 р. «молоді» сприйняли з радістю – вони бачили в ній світанок нової, постіндустріальної ери.
З’являється гасло «Третьої дороги»: «Устрій, в якому приватна власність існує, але підпорядковується вищим вимогам національного або суспільного інтересу, вже не може називатися капіталізмом» (А.Добошинський, 163). Одначе, тут відкинуто фашистські економічні концепції з погляду на їх етатизм, джерелом натхнення був швидше корпораціонізм , який містився в суспільній науці церкви («Quadragesimo Anno», 186-188) та «руралізм» Г.К. Честертона. Окрім католицької суспільної думки вплив на корпораціонізм СН мав також рівнозначно дрібноміщанський антикапіталізм прихильників, як і факт, що великий капітал в Польщі був в цілому чужоземним.
Точніше економічну програму сформулював Адам Добошинський в «Народній економіці», яка опиралася на об’явлення Господнє. Антипатія Добошинського до індивідуалістично-матеріалістичної моделі життя не тільки схиляє його до встановлення собі цілі ліквідації великого капіталу (при одночасному збереженні дрібної та середньої власності), але врешті до заперечення самої ідеї суспільного поступу. На 33 роки перед знаменитою працею Е.Ж. Мішана «The Cost of Economic Growth» Добошинський вимагає притримання економічного росту! Також багато інших його постулатів могли би сьогодні знайти визнання закликів Шумахеровського «Small Is Beautiful», а також прихильників «Третьої хвилі» Тофлера і ортодоксальних «Зелених». Автор «Народної економіки» пропонує націоналізацію великого капіталу без відшкодування, деконцентрацію всіх форм виробництва( «рентабельність є прямо пропорційна до близькості власника»), надання прав власників пролетаріату через поєднання праці та капіталу, на взірець цехового, регламентація економічної конкуренції індивідуальних виробників, обмеження економічної функції держави до необхідного мінімуму та поміркованої аграрної реформи (при збереженні селянства як суспільної верстви)… Неважко зауважити, що ця програма була антикапіталістична, не будучи одночасно соціалістичною – доцільніше було б її назвати «неофеодальною». Економічний ідеал Добошинського був набагато ближчий шляхетській Польщі, ніж розвинутим сучасним країнам світу.
З тезами «Народної економіки» безоглядно була згідна ОНР-АБС, зате Фаланга знову заманіфестувала свою іншу позицію. Протиставляючи доктринерству «молодих» відчуття ситуації фалангісти пропонували форсовану індустріалізацію Польщі, якої намагалися досягнути завдяки державній власності засобів виробництва та централізованому плануванню. Ідея «малих виробництв» була вкінець висміяна (М.Дітріх).
Тоді, в умовах промислових змагань тоталітарних держав, цивілізаційний ескапізм «молодих» народників був просто самовбивством; варто замислитися над використанням тих ідей зараз, коли інформаційна революція відкриває ворота для постіндустріального суспільства.
…З світоглядної точки зору поряд з католицьким націоналізмом можемо також вирізнити течії світсько-позитивістичні (сучасна НД, деякі формації підсулчиків, частково ЗЛН) та поганські (передвоєнна «Задруга», повоєнний «Світовид») Першою формацією є народні ліберали з ЗЛН і крила «старих» в СН, які поєднують націоналізм з сприйняттям капіталізму. Друга тенденція − це націоналісти-корпораціоністи, які виступають за Нове Середньовіччя («молоді» СН тут відрізняються від перших радикалізмом діяльності ОНР-АБС), для яких «націоналізм був формою реалізації ідей католицизму в житті суспільства». Врешті третю фракцію складають націонал-революціонери з Фаланги і Задруги, які звеличують розрив з минулим, зміну, динаміку во ім’я або поганства або нахабно-експонованого католицизму, і при цьому найбільш цілісного.
Не підлягає сумніву, що найбільш оригінальною ідейною пропозицією був «християнський націоналізм», який є навіть не «третьою», а навіть «четвертою дорогою» - альтернативою марксизму, лібералізму і фашизму заразом. Зрозуміло, що через півстоліття ексгумована народно-католицька ідея не була придатна до використання в чистому вигляді, тим не менше, можемо з неї вилущити багато зерна , яке може прорости в нашій епосі. Так як рідновірська Задруга є попередником для Західних Нових Правих так народні революціонери з-під штандартів третьої позиції повинні шукати натхнення в ідеях «молодих» СН або ОНР-АБС.
* В польській традиції народницька політична думка близька до української „націоналістичної”;
** Конгресівка – польська студентська корпорація;
*** Лаіцизація – релігійний індиферентизм;
**** СН – національна партія;
*****Об’єднання Великої Польщі;
******Національно-радикальне об’єднання, Фракції АВС.
Ярослав Томасєвіч
Переклад з польської Тарас Воробій Тільки зареєстровані користувачі можуть залишити коментарі.
Будь ласка, реєструйтеся. Powered by AkoComment 2.0! |
